У понеділок, 14 вересня, Православна Церква України вшановує одне з дванадцяти найголовніших свят літургійного року — Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Для християн це день пам’яті про знайдення святині в Єрусалимі та прославлення Хреста як свідчення безмежної жертовної любові Спасителя. Окрім того, згідно з церковними настановами ПЦУ, ця дата є днем обов’язкового суворого посту, незалежно від дня тижня, на який вона випадає.
Поява свята сягає періоду раннього християнства, коли було віднайдено древо, на якому прийняв мученицьку смерть Ісус Христос. Тривалий час після Його розп’яття священні місця перебували під чужими нашаруваннями: за велінням римського правителя Адріана на Голгофі постали поганські капища, а Гріб Господній сховали під насипом ґрунту.
Ситуація кардинально змінилася після утвердження християнства в Римській імперії за часів Костянтина Великого. Монарх розпочав зведення храмів у Єрусалимі, а його матір, рівноапостольна Олена, прибула до Святої Землі, де очолила розкопки. Поблизу Голгофи знайшли три хрести, проте постало складне завдання — розпізнати справжнє знаряддя страти Ісуса. За пропозицією місцевого єпископа Макарія знахідки по черзі прикладали до тяжкохворої жінки: торкання двох перших нічого не змінило, а після наближення третього вона зцілилася. Так віряни встановили Животворче Древо, подію віднайдення якого орієнтовно датують 326 роком, попри скупість збережених фактів.
Згодом над пам’ятними локаціями звели масштабний комплекс. 13 вересня 335 року відбулося освячення Храму Воскресіння Христового, а наступного дня, 14 вересня, знайдений Хрест урочисто піднесли (здійснили воздвиження) над народом. Ця подія дала початок урочистості, яка з VII століття закріпилася в загальноцерковній практиці як окремий празник.
Як наголошує предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній, віряни шанують Хрест не як знаряддя смерті, а насамперед як прояв жертовної любові Бога, що рятує людський рід. З цієї причини в найменуванні присутнє слово «Животворчий» — такий, що несе життя.
В українській побутовій культурі Воздвиження, яке також іменували Здвиженням, сприймалося як природний рубіж переходу до холодів. Селяни квапилися завершити городні та польові справи до морозів: збирали буряки, капусту, моркву, гарбузи й редьку, готували комори та льохи, перебирали зернові запаси.
Значну увагу приділяли капусті, активна заготівля якої стартувала саме в цей час. Молодь і досвідчені господині сходилися на спільні вечорниці — «капусники», де робота над шаткуванням і солінням овочів у бочках супроводжувалася розмовами, співом та скромним частуванням. Оскільки цей день вважається пісним, усі святкові страви були суто пісними.
У фольклорних спостереженнях вважалося, що на Здвиження птаство вирушає у теплі краї, плазуни ховаються у ґрунт, а сама земля начебто «замикається» до весни, тому її прагнули зайве не чіпати. Ці вірування є елементом традиційного побуту, а не церковного статуту. Так само суто народними є побоювання щодо походів до лісу (через рух змій) чи категоричні табу на шиття, прання та домашню працю. Священнослужителі підтверджують лише обов’язок посту, водночас виконання нагальної побутової роботи церквою не забороняється.
Цього дня вірянам радять піти на церковне богослужіння, вклонитися Хресту, помолитися за душевний мир і силу, уникати сварок та конфліктів, а також підтримати нужденних. Суть Воздвиження полягає не в остраху перед заборонами, а в усвідомленні Христової жертви як перемоги життя над смертю. Раніше видання «Апостроф» інформувало про релігійне свято, яке відзначали 11 вересня, а також про відповідні традиції цього дня.