Чим більше говорять про швидкий мир, тим далі здається зупинка війни. Для України ціна помилки залишається надто високою. Про те, чи не є серйозна дискусія про безпеку, тиск на Росію та сильні позиції Києва лише ілюзією переговорного процесу, «Апостроф» поспілкувався з Арсенієм Яценюком, головою Київського Безпекового Форуму та прем’єр-міністром України у 2014–2016 роках. — Арсенію Петровичу, чи вважаєте ви, що тристоронні переговори наближаються до завершення? — Я не відчуваю, що вони навіть розпочалися. Усі ці так звані перемовини — класична спецоперація Путіна. Він навчився цьому в КДБ і переніс цю практику на Сполучені Штати. Україна вірно використала ці перемовини, щоб утримати американців у своїй орбіті. Але це не має нічого спільного з реальними переговорами. Путін затягує час, відкладає санкції, намагається створити розкол між США та ЄС, і в цьому йому частково вдається. Хоча наприкінці минулого року Трамп запровадив санкції проти Роснефті та Лукойлу. За тринадцять місяців американська допомога Україні зменшилася лише на 99%. Це не фініш, адже не було старту реальних переговорів, а лише спецоперація КДБ під керівництвом Путіна, яка триває далі. — Коли можуть початися справжні переговори, а не та ілюзія, яку ми спостерігаємо? — На початку цього року я висловив думку, що мир в Україні можливий лише тоді, коли США та ЄС будуть жорстко на одній стороні. Коли Сполучені Штати разом з Європейським Союзом почнуть тиснути на Росію, а також на Китай, адже Росія не могла б продовжувати війну без підтримки Китаю. Важливим фактором є ціна на нафту. Я зазначив, що якщо ціна на нафту становитиме сорок доларів за барель, російський Urals буде коштувати близько двадцяти доларів. Це могло б прискорити наближення миру. Але зараз ситуація інша. Світові ціни на нафту приносять Росії від ста до двохсот мільйонів доларів додаткових доходів щодня. Це означає, що за місяць Росія отримує від п’яти до семи мільярдів доларів додатково від продажу вуглеводнів. Загальні витрати Росії на війну в Україні складають близько десяти-одинадцяти мільярдів доларів на місяць. Отже, Росія має додаткові ресурси для ведення війни проти України, і в їхньому бюджеті вже передбачено десять мільярдів доларів на місяць на цю війну. І тепер вони отримали ще один бонус у вигляді високих цін на нафту. — Чи можемо ми стверджувати, що Сполучені Штати Америки потрапили в цю спецоперацію, про яку ви згадували, і фактично пропонують Україні Мінськ-3? — Можна висловити багато теорій. Одна з них полягає в тому, що Трамп дійсно прагнув досягти миру на Алясці. Зараз росіяни використовують цю Аляску як аргумент, стверджуючи, що «ми про все домовилися». Якщо ви послухаєте коментарі Путіна та Лаврова, ви почуєте про так званий дух Анкориджа. Іншими словами, росіяни вважають, що вони провели таємні переговори зі Сполученими Штатами. Росія не надає деталей, але посилається на виступ Путіна у 2024 році, де він чітко висловив умови, за яких Росія готова прийняти українську капітуляцію. Це стосується визнання територій, які Росія вважає своїми, а також демілітаризації України та знищення України як суб’єкта міжнародного права. Нічого не змінилося. Я ще раз підкреслюю: Росія отримала додаткові ресурси і продовжуватиме демонструвати бажання вести переговори, але насправді витрачатиме гроші на війну, сподіваючись, що Україна зламається. Але цього не станеться. Чи можемо ми стверджувати, що Сполучені Штати не усвідомлюють кремлівської гри і намагаються тиснути на Україну, не тиснучи на Росію? Це спостерігається вже протягом року. У нас є один чіткий запобіжник — народ США. Якщо ви подивитеся на опитування, то побачите, що від 70 до 80% американців, незалежно від партійної приналежності, підтримують Україну, надання зброї та санкції проти Росії. Близько 80% вважають Росію ворогом США. Це означає, що жодна американська адміністрація не зможе відвернутися від України. Теоретично можливі домовленості з Росією, але це буде політичним провалом, особливо перед проміжними виборами в США, які відбудуться через вісім місяців. — Якщо повернутися до теми нафти, ця гра може тривати вічно. Це означатиме, що Росія переглядатиме свої тактичні кроки і може продовжувати війну безкінечно. Чи це правильна думка? — Вічного нічого не буває, але ваша думка має сенс. Росія, почавши війну в 2014 році і повномасштабне вторгнення в 2022 році, не змінила жодної зі своїх максималістичних вимог. Вони залишилися незмінними: загарбання українських територій, визнання їх російськими, заборона вступу України в НАТО та ЄС. Це була брехня з боку Росії, коли вони стверджували, що підтримують вступ України до ЄС. Чому Янукович втік до Росії, і чому російські спецназівці втручалися в Україні у 2014 році? Головна мета — демілітаризація України та знищення всього українського, що ненавидить Путін. Росія не змінить свої цілі, поки не вичерпає ресурси для ведення війни. Наразі ж російські ресурси не зменшилися, а навпаки, зросли. Війна між Ізраїлем і США з Іраном також створює додаткові проблеми для України в отриманні зброї та виконанні контрактів, які США взяли на себе за програмою PURL. Американці зараз не постачають зброю Україні, а продають її країнам НАТО, звідки вона надходить до нас. Ситуація стала ще складнішою, ніж кілька місяців тому. — Американські ЗМІ повідомляють про можливе рішення Вашингтону перенаправити зброю, призначену для України, на Близький Схід. Наскільки це може бути інформаційною провокацією? Чи дійсно таке рішення можливе? — По-перше, ми скоро це побачимо. По-друге, є пряма цитата президента США, де він підтвердив, що ми перерозподіляємо зброю. Якщо ви звернете увагу на Washington Post, Wall Street Journal та на розмови з нашими друзями в США, стає зрозуміло, що для США пріоритетом є театр бойових дій, де знаходяться їхні авіаносці та військовослужбовці. Сьогодні там вже більше п’ятдесяти тисяч американських військовослужбовців, і Пентагон веде військову операцію, яка не стосується України, а Перської затоки. — Як ми можемо сподіватися на гарантії безпеки від партнера, який може змінювати свої пріоритети? — На жаль, пріоритети завжди змінюються. Ми живемо в світі, де домінують власні інтереси. Щодо гарантій безпеки, ключовою гарантією для України є її збройні сили. По-друге, це членство в НАТО, незважаючи на складну ситуацію всередині Альянсу. Американці кажуть, що НАТО не допомагає в Ірані, тому їм не потрібно НАТО. Проте це не була військова операція НАТО, і якби НАТО вступило у війну з Іраном, вона б швидко закінчилася. Третьою гарантією є міжнародні договори, але вони мають юридичну складову. Багато українців вважають, що Будапештський меморандум гарантує безпеку, але це лише меморандум, а не міжнародно-правовий договір, ратифікований країнами-гарантами. Тому політичні зобов’язання не були закріплені юридично. Росія захопила Крим за сім днів до мого призначення прем’єр-міністром. Я почав консультації на основі Будапештського меморандуму, але Росія відмовилася від них. Це показує, що гарантії безпеки ефективні лише тоді, коли вони ратифіковані парламентами та є міжнародно-правовими договорами. І навіть якщо вони ратифіковані, важливо, що в них прописані конкретні механізми забезпечення. Дієвий механізм — це коли гарант вступає у війну на боці країни, якій він надає безпеку. Все інше — це пусті слова. Я сумніваюся, що чинна американська адміністрація погодиться на такі гарантії. Якщо це станеться, Росія ніколи не погодиться на реальні гарантії безпеки. Вони вимагатимуть фіктивних гарантій, як це було в 2022 році, коли вони хотіли мати право вето на гарантії безпеки. Лавров підтвердив це в ООН, заявивши, що не може йтися про розміщення збройних сил НАТО. Тепер перейдемо до практичних аспектів забезпечення гарантій безпеки. Окрім розвідки та фінансової допомоги, це має бути в міжнародних договорах. Наприклад, з Ізраїлем є меморандум, який продовжується кожні десять років, і США фінансують оборонний сектор Ізраїлю на три мільярди доларів щорічно. Це фінансування, якщо говорити не лише про США, але й про всі країни-гаранти. Це конкретна зброя, яка має бути в Україні. Україна здатна виробляти значні обсяги зброї, але їй потрібні фінансування та технології з Заходу. Це також частина гарантій безпеки. — Підсумовуючи нашу розмову, ви підтверджуєте, що війна триватиме ще довго, угод найближчим часом не варто очікувати, і нам доведеться продовжувати грати в цю гру, яку нам нав’язують Сполучені Штати? — Ви сформулювали це краще, ніж я. Я вже давно сказав, що війна триватиме довго. У 2023 році я навіть опублікував статтю, в якій зазначив, що цей бій надовго. Нам потрібно усвідомити, що Росія буде готова до реальних мирних переговорів лише тоді, коли в неї не залишиться ресурсів, і коли на неї буде тиск. Тому з американцями нам потрібно робити все можливе, щоб не втратити їх, адже без них ми не виграємо цю війну. Це реальність. Нам важко вигравати з ними, але без них це неможливо.