У контексті тривалої війни з Росією Україна переглядає свої підходи до мобілізації. Незважаючи на швидкий розвиток технологій, людський ресурс залишається критично важливим для підтримки фронту, проведення ротацій та збереження боєздатності армії, зазначає Forbes. За останні роки ситуація з мобілізацією зазнала значних змін. На початку повномасштабного вторгнення українці активно йшли до війська, прагнучи захистити свою країну, але тепер нові фактори набувають важливості. Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан зазначає, що громадяни все більше звертають увагу на компетентність командирів, збереження особового складу, відповідність ролей професійним навичкам та соціальні гарантії для військових і їхніх родин. За його словами, мобілізація сьогодні визначається не лише патріотизмом, а й довірою до керівництва та відчуттям справедливості служби. Колишній начальник штабу бригади “Азов” Богдан Кротевич підкреслює, що проблема України полягає не лише в кількості мобілізованих, а й у їхньому використанні. “Довіра руйнується, коли військових сприймають як інструмент швидкого реагування на фронті, а не як стратегічний ресурс”, — зазначає він. Військові також вказують на психологічні бар’єри: командир підрозділу повітряної розвідки 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Василь Шишола зауважує, що страх перед системою призову для деяких українців іноді перевищує страх перед наступом ворога. Цей феномен відображає загальне напруження в мобілізаційній системі та послаблення суспільного договору щодо служби після багатьох років бойових дій. Ситуацію ускладнюють російські інформаційні операції. Ворожа дезінформація, спрямована на підрив довіри до ТЦК та деморалізацію населення, значно ускладнює процес мобілізації. За оцінками експертів, протягом кількох тижнів було поширено понад 160 тисяч згадок про мобілізацію, більшість з яких мали негативний контекст, що посилює недовіру та обурення в інтернеті. Нестача людського ресурсу відчувається на фронті. Колишній офіцер 47-ї механізованої бригади Микола Мельник зазначає, що в деяких районах українські позиції утримуються лише невеликою кількістю військових, а прогалини між ними значні. За словами Кузана, проблема полягає не лише в залученні нового особового складу, а й у відновленні бойового ресурсу тих, хто вже воює роками. Для вирішення цих викликів Україна використовує комплексний підхід: традиційну мобілізацію, добровільний набір у підрозділи та переведення між частинами. Добровільний набір дозволяє людям обирати підрозділи та ролі, які відповідають їхнім професійним навичкам та інтересам, що підвищує мотивацію та ефективність. Кузан наголошує, що найуспішніші підрозділи — це ті, де існує довіра до командирів, надійна підтримка та можливість служити на посаді, де солдати можуть бути максимально ефективними. Крім того, запроваджено нові контракти з варіантами відкладеної мобілізації та ротацій, а також програми для залучення до спеціалізованих сфер. Колишній командувач армії США в Європі Бен Ходжес додає, що виклик України полягає не лише в наборі більшої кількості людей, а й у перетворенні армії на надійну та стійку інституцію. Це передбачає покращення набору, навчання, оснащення, управління та координації між підрозділами. Аналітик Орест Зох підкреслює, що в умовах тривалої війни одного разу проведеного навчання недостатньо: підрозділи мають постійно адаптуватися до змін тактики та технологій. Безпілотники, укріплення та тактична адаптація зменшують перевагу противника в людських ресурсах, проте потреба в людях залишається критично важливою. У тривалій війні успіх залежатиме від здатності найкраще навчати, розміщувати та утримувати особовий склад. Врешті-решт, врегулювання мобілізації для України може бути настільки ж важливим, як і будь-яка нова зброя, наголошують експерти. Раніше заступник голови Ради безпеки Росії та колишній президент Дмитро Медведєв заявив, що в РФ немає потреби оголошувати нову хвилю мобілізації, оскільки для виконання бойових завдань достатньо контрактників, які вже вступили до лав армії Росії.