Важко зрозуміти, чому ми продовжуємо активно намагатися відновити так званий “мирний процес імені Дональда Трампа”, який призупинився на фоні бойових дій на Близькому Сході. Які наші сподівання? Де гарантія, що новий раунд переговорів зможе переконати США підтримати нашу позицію — те, що не вдалося раніше? І чи враховані ризики, що знову можуть тиснути на нас, щоб ми робили поступки? Нещодавно ми відбилися від найбільш системного тиску, який тривав з листопада 2025 по січень 2026 року. Нам дійсно потрібно якнайшвидше врегулювання, що відповідатиме нашим національним інтересам, але чому цього разу має вийти і що змінилося на нашу користь? Зараз Україна почуває себе більш впевнено, ніж взимку 2025–26, завдяки прогресу у стратегічних ударах по економіці РФ та ударах на оперативну глибину. Але цього недостатньо, щоб змусити РФ зменшити свої політичні вимоги — Кремль не отримує сигналів, які б спонукали до переоцінки своїх вимог, вважаючи, що сила волі у цьому протистоянні на їхньому боці. Як наслідок, компромісні варіанти залишаються недосяжними. Тож навіщо ці сигнали і зусилля, які можуть обернутися проти нас? Як кажуть, “Не буди лихо, поки спить тихо”.