Я щиро дякую благодійникам, які розуміють, що Київ – це не просто місто, а Столиця Незалежної Держави, що веде криваву війну з окупантом. У цей час, як ніколи, нам потрібно уважно розставляти маркери ідентичності та будувати міцний кордон пам’яті та меморіалізації. А тут – фонтан. Для мене це як перейменувати вулицю Леніна на Абрикосову. Нейтральність не вирішує проблеми, адже потім знову з’явиться інша влада. Чому ж не зайнятися важливими питаннями? Наша молодь повинна виховуватися в школі. Київ – це не просто тисячолітнє місто, це Столиця. Місце, де влада бачить фонтан, – це центр Столиці, серце України. Відповідальність тут величезна. Кожне таке місце в Києві повинно гармонійно вписуватися в загальну концепцію, а не затикатися нейтральністю, яка в сучасних умовах є безвідповідальністю та потуранням окупанту, що прагне сірої України. У мене, як і у багатьох, є свої думки про те, що має бути на місці Леніна. Я про це говорив публічно. Повторю: один кінець бульвару Шевченка, де раніше був пам’ятник Щорсу, виходить на вулицю Петлюри, а інший – на Бессарабку та вулицю Скоропадського. У центрі бульвару вже є пам’ятник Грушевському. Для Столиці є чудова артерія, яка могла б меморіалізувати Добу Незалежності України 1917–1920: пам’ятник Петлюрі на місці Щорса та пам’ятник Скоропадському на місці Леніна. Але це лише моя думка, яка повинна бути однією з багатьох на публічному обговоренні та подальшому конкурсі. Як голова експертної групи з дерусифікації в Києві, я не розумію цей крок, адже він не відповідає стратегії наречень у Києві, де, як я думав, ми були флагманами в Україні. Як киянин у 5-му поколінні, вважаю це рішення дивним: моє місто має величну історію. Як голова Українського інституту національної пам’яті, я вважаю це рішення небезпечним.