27 березня PinchukArtCentre представив дві нові виставки: масштабний груповий проєкт ‘Радість’ та експозицію Дослідницької платформи ‘Не питаючи дозволу’. Ці проєкти досліджують важливі аспекти українського суспільства, зокрема емоційні переживання війни та тілесність як спосіб самовираження і спротиву. Проєкт ‘Радість’ об’єднує українських та міжнародних художників, які вивчають значення радості в умовах війни. Виставка ставить запитання про джерела сили для людей сьогодні, як змінюється відчуття радості і чому вона стає важливою опорою. Основою проєкту є текстові свідчення, зібрані українським ветераном Глібом Стрижком, який провів інтерв’ю з військовими, щоб зрозуміти, що приносить їм радість. Ці історії інтегровані в експозицію. Архітекторка та художниця Богдана Косміна перетворила ці тексти на просторові об’єкти, які взаємодіють з роботами інших митців, роблячи особисті історії частиною художнього висловлювання. Виставка демонструє різні прояви радості – від легкої емоції до глибоких переживань. Наприклад, інсталяція Сімоне Пост з цукерок і маршмелоу викликає відчуття дитячої радості, тоді як роботи українських художниць передають складніший досвід. Окремою частиною проєкту є тату-салон Алевтини Кахідзе, де відвідувачі можуть зробити татуювання за її ескізами. Один із символів – квітка ‘Ломикамінь’, що проростає крізь камінь, символізує стійкість і надію. Проєкт підкреслює, що навіть у важкі часи радість залишається важливою частиною людського досвіду. Виставка ‘Не питаючи дозволу’ зосереджена на українському мистецтві 2000–2010-х років, досліджуючи тілесність як спосіб самовираження та політичного висловлювання. Експозиція об’єднує роботи, створені в період між Помаранчевою революцією та Революцією гідності, коли митці активно працювали з темами особистої свободи та суспільних змін. Художники використовували тіло як інструмент протесту, як у перформансі ‘Скільки можна кричати?’ Пьотра Армяновського, де голос і тіло стають формою спротиву. У центрі виставки – переосмислення уявлень про тіло, де художники відмовляються від стереотипів і звертаються до реальних, вразливих тіл. Вони досліджують ідентичність, гендер, соціальні ролі та свободу самовираження. Наприклад, Євгенія Бєлорусець у серії ‘Своя кімната’ документує життя квір-спільнот, а робота Анатолія Бєлова ‘Найпорнографічніша книга у світі’ відкриває дискусію про близькість і сексуальність. Виставка демонструє, як мистецтво цього періоду реагувало на суспільні зміни та формувало нові підходи до розуміння свободи і тіла. Окрему увагу приділено ролі спільнот у розвитку громадянського суспільства в Україні. Також планується видання ‘Мистецтво між двома революціями 2004–2014’, над яким працює Дослідницька платформа PinchukArtCentre. Напередодні PinchukArtCentre оголосив про ініціативу підтримки сімей з дітьми під час блекаутів.