Незважаючи на те, що основною загрозою війни в Ірані багато експертів вважають можливе припинення експорту нафти та газу з Перської затоки, існує інша, менш очевидна, але не менш серйозна проблема — дефіцит сірки, який може суттєво вплинути на Україну. Як повідомляє Defense Express, посилаючись на аналітику Інституту сучасної війни (Modern War Institute), через Ормузьку протоку проходить приблизно 41% світового експорту сірки. Внаслідок ударів по Ірану ціна на сірку вже зросла на 30–50%. Сірка є критично важливим ресурсом для оборонної промисловості, оскільки вона необхідна для виробництва мікроелектроніки та літій-іонних батарей, які активно використовуються, зокрема, в безпілотниках. Сірчана кислота, що виготовляється на основі сірки, застосовується в процесах очищення мідної руди та отримання міді за технологією SX/EW (рідинна екстракція з подальшим електролізом). Ця технологія також використовується для обробки нікелю, цинку та кобальту — металів, які є ключовими компонентами акумуляторів. Крім того, сірчана кислота є важливим елементом у виробництві друкованих плат, зокрема під час їхнього травлення. Експерти підкреслюють, що сучасна мікроелектроніка стосується не лише цивільних технологій, а й будь-яких складних зразків озброєння. Дефіцит сірки особливо відчутний у виробництві дронів, оскільки масштабування їхнього випуску безпосередньо залежить від доступності компонентів і їхньої вартості. У разі подорожчання або нестачі ключових матеріалів забезпечити масове виробництво стає значно складніше. Додаткову складність створює те, що сірка рідко виробляється як основний продукт; зазвичай вона є побічним продуктом переробки природного газу, нафти або виплавки сульфідних руд, зокрема міді та цинку. Тому швидко збільшити її виробництво окремо практично неможливо. В результаті, навіть за наявності фінансування, оборонні підприємства можуть зіткнутися з обмеженнями у виробництві через брак базових хімічних компонентів. Це означає, що ефективність оборонно-промислового комплексу залежить від факторів, які виходять за межі прямого контролю, а бойові можливості армій — від доступності критично важливих ресурсів.